Влітку 1888 року Леся Українка їде до Одеси на лікування. Цілющі грязі щойно відкриті на Хаджибейському і Куяльницькому лимані були рекомендовані лікарями для лікування. Тим більше, що в Одесі жила сім'я М. Ф. Комарова, з якою сім'я Косачів була у дружніх стосунках уже давно. З тих часів, коли Комарови жили в Острозьку і Києві. До того ж, молод¬ша донька М. Комарова Галина - майбутня письменниця Галина Комарівна, вже лікувала там сколіоз (викривлення хребта) і досить успішно. Михайло Федорович Комаров - відомий бібліограф, вчений етнограф та історик, засновник одеської "Просвіти". Він багато допомагав Лесі. Морально підтримував, багато радив, як фахівець літературознавець і бібліограф.

Отже Леся Українка приїхала в Одесу на вулицю Поштову (нині Жуковського 25), де мешкала родина Комарових.

Взагалі, на протязі 25 років (1888-1913) родина Комарових майже кожен рік з радістю зустрічала Лесю і приймала в себе, як рідну й дорогу людину.

Леся подружилася із старшини дочками М. Комарова Маргаритою і Любою, Леся просто закохалася в море і дуже хотіла здійснити морську подорож. Нарешті бажання збулось. В кінці літа за Лесею приїхала її мати Олена Пчілка, відома письменниця, драматург, фольклорист і етнограф. І тоді, Михайло Комаров влаштував на пароплаві подорож до Акермана. Курсував тоді на цій лінії пароплав "Тургенєв" - вранці відпливав з Одеси, а надвечір повертався. Це старий пароплав, що пересувався поволі за допомогою двох величезних коліс.

Взагалі той заслужений пароплав не раз потрапляв на сторінки художніх книг. В повісті В. Катаєва "Біліє парус одинокий" Петя Бачей теж подорожує на лінії Акерман - Одеса.

Пролунав третій гудок і пароплав відійшов від пірсу. Леся Українка вирушила у свою першу морську подорож. Гідом у дорозі був М. Комаров, який багато розповідав про ці місця, їх історію, про козацькі визвольні походи сюди. Акерманська фортеця справила на молоду поетесу велике враження. Восени у листі до свого брата Михайла вона пише: "Тепер тільки про турецьку кріпость скажу Акерман. От уже страшна будова, нехай їй цур. Високі мури та товсті, грубі, що аж хати в них видовбані, мов келійки, башти круглі, тяжкої архітектури, в баштах льохи та темниці з ґратами залізними (певно, колись там козаки наші сиділи), тепер там дике зілля та квітки ростуть, мама казала: "Десь ото з наших козаків все те повиростало".

У циклі поезій "Подорож до моря", який Леся Українка присвятила родині М. Ф. Комарова, поряд з описом "Краса України, Поділля", є й опис акерманської фортеці над лиманом.

Ой вже сонечко яснеє та стало на межі,

Освітило акерманські турецькії вежі".

Свої враження від побаченого вона у поезії переплітає із почутим від М. Комарова та Олени Пчілки.

"Глянуть на лиман той - втішається око!

Колись його хвилі вкривались широко

Тими байдаками, легкими чайками,

Що плили на сей бік та за козаками:

Швидко рідних визволяти козаки летіли...

За мурами високими вороги тремтіли..."

Коли повертались у вечері з Акермана, Леся самітно і мовчки сиділа на палубі пароплава з правого борту, що звернений був до відкритого моря. Її погляд блукав у морському безмежжі, - згадував у своїх спогадах син М. Ф .Комарова - Богдан Комаров. Наступний візит на нижнє Подністров'я Леся Українка здійснила у 1891 році. Лікуючись у Криму в Євпаторії, під час спалаху епідемії тифу вона захворіла і змушена була виїхати в серпні 1891 року у Шабо, що на Дністровському лимані. Родина швейцарських переселенців-колоністів Таран гостинно приймала Лесю Україніку близько двох місяців, аж до її повного видужання. У Шабо Лесю Українку відвідали М. В. Лисенко та сім'я Комарових.

У Шабо Леся багато читала і вела інтенсивну переписку. Зокрема писала листи до письменника і видавця М. І. Павлика, до свого дядька - відомого вченого і суспільного діяча М. П. Драгоманова, до матері - Олени Пчілки та батька - П. А. Косача.