"Найгучніше на базарі "Лови злодія!" кричить сам злодій".                                                                                                                                                                             (народна (мудрість)

За останній час вереск, який здійняли в Одесі проти УПА певні проросійські стурбовані групки набув таких вселенських масштабів, що став викликати галюцинації. Наприклад, журналістам газети "Вечерняя Одесса" ледве не за кожним кущем почали ввижатися "украинские нацисты", причому "нацистів" знаходять не лише на святкуванні дня УПА, але навіть на прес-конференції польського режисера Єжи Гофмана, яка нещодавно проходила в Одесі з нагоди демонстрації його документальних стрічок про історію України.

Подобається це комусь чи ні, але насправді такий напрямок як "нацизм" в українському політикумі цілковито відсутній, на відміну, наприклад, від політикуму російського з його щиронациським "Русским порядком", листівки якого знову масово з'явилися на одеських парканах та стовпах. Але звичайно, що ознак російського нацизму фабриканти, кваснюки, дубовенки та інші професійні борці з "коричневой чумой" не бачать впритул, натомість здіймаючи ґвалт кожного разу, коли побачать червоно-чорний прапор. Прикро, що ветеранам війни в цих нечистоплотних політичних ігрищах відведена роль дрібної розмінної монети.

Цікаво послухати, що про УПА думають самі фронтовики. Наводимо розповідь учасника війни Миколи Семеновича Брусіка.

Це було наприкінці війни. Група червоноармійців з 8 осіб, серед яких був і я, потрапила в оточення. З озброєння у нас був кулемет "Максим", 5 автоматів ППШ, 3 гвинтівки з набоями, а зв'язку ніякого.

Ми довго брели по воді, яка майже сягала колін. З настанням темряви нам пощастило вибратися з болотистої драговини на відносно сухий острівець і зайняли кругову оборону.

Цей острівець виявився нейтральною зоною. Над нами час від часу з гуркотом пролітали наші й німецькі снаряди.

На третій день рано вранці, коли вже почалося розвиднюватися, бачимо: у наш бік іде велика група, яка нараховує, приблизно, 100-200 чоловік. Я подивився в бінокль, але все одно важко було визначити: чи це військові, чи цивільні. Вдалося лише розгледіти, що вони були беззбройні, і тому ми вирішили не відкривати вогонь і підпустити їх поближче. Вони розмовляли українською мовою. На їхніх кашкетах були вишиті тризуби.

Це були вояки УПА, колишні в'язні, яким пощастило вирватися з німецького табору суворого режиму. Ми запитали їх: "А куди ж ви зараз?". Вони відповіли: "В американську зону окупації". Один з цих вояків добре знав місцевість і знайшов коридор, по якому можна було вийти з нейтральної смуги до безпечної зони. Вони також підказали нам як краще добратися до своїх. Упівці пригощали нас хлібом з тирсою і консервами та дуже багато розповідали про себе.

Ми погодилися піти з ними до перехрестя шляхів, де мали розійтися в різні боки. Ці хлопці дуже нас просили, якщо з нас хтось залишиться в живих, хай розповість про них, що вони не бандити, а регулярна Українська Повстанська армія. Полковник УПА Семенюк пообіцяв, що коли хтось з упівців залишиться живий, то обов'язково повідомить про нас.

Ось тами були справжні вояки УПА, які воювали як проти німців, так і проти НКВДистів - за волю і незалежність України.

А ще під час війни активно діяли так звані власовці (Русская освободительная армія - РОА), яких нараховувалось цілих три армії. Про цих гітлерівських посібників зараз дуже не люблять згадувати ані ФСБ, ані МЗС РФ ніби їх ніколи не було, натомість, експлуатуючи стереотипи совєтського виховання, розводять брехні про УПА".

Розповідь записав Роман Кухаренко